Квітень
Брати Капранови народилися 24 липня 1967року в Дубоссарах (нині — Молдова).
Дитинство минуло в Очакові Миколаївської області, там же у 1984 році вони закінчили середню школу. Української мови у школі не вивчали. Окрім загальноосвітньої, закінчили ще спортивну (греко-римська боротьба) та музичну (фортепіано) школи.
Вищу освіту здобували в Уральському політехнічному інституті (Свердловськ, РФ) та Московському енергетичному інституті за фахом «Технічна кібернетика».
1988 року одружилися з сестрами-близнючками (нині — вони є власницями туристичної фірми) та переїхали до Москви. Мають синів та доньку. Працювали у фармацевтичному та виноробному бізнесі.
4 вересня 2019 року брати Капранови створили свій YouTube-канал «імені Т. Г. Шевченка», на якому розповідають про історію України.
З 24 лютого 2022 року, з початку російського вторгнення в Україну, письменники брати Капранови боролися з окупантами зі зброєю в руках в лавах полку «Азов», захищаючи Київщину. Згодом повернулися до цивільного життя та активно розвивали свій канал про історію.
16 квітня 2024 року Дмитро Капранов помер. 18 квітня 2024 року відбулося відспівування у Михайлівському золотоверхому соборі міста Києва.
.JPG){kind=link}
Початок видавничої діяльности
На початку 90-х у Москві організувався потужний український діаспорний рух.
Брати Капранови в цей час видавали московську українську газету «Тинди-ринди» та журнал української фантастики «Брати». У той період, 1993-го року, познайомилися з майбутнім російським президентом Путіним. «Тоді він був у Собчака не те що підмітайлом, але ходив за ним із валізою», — згадував Віталій.
Тоді ж почали писати свою першу книжку «Кобзар 2000». Капранови працювали над цією книжкою 10 років, а завершили роботу вже 1998 р. у Києві, адже вирішили повернутися в Україну, бо за кордоном їм не особливо усміхалася перспектива самореалізації.
Опинившись у Києві в час книжкового «голодомору» (1998 р.), Капранови не змогли видати свою книжку, тому вирішили самі стати видавцями.
Перший книжковий проєкт Капранових — каталог книжок поштою «Книгоноша».
У 1998 р. році брати Капранови зібрали з усіх видавництв усі книжки українською мовою, які були на складах, — незалежно від року видання. Таких книжок набралося 600 назв, усі вони ввійшли до першого каталогу (1998 р. в Україні існувало лише 600 назв книжок українською мовою, що засвідчено документально).
1999 р. Капранови разом із телеканалом «1+1» та шоколадом «Корона» організували перший конкурс української гостросюжетної літератури «Золотий Бабай». Переможцем став роман Василя Шкляра «Ключ».
Діяльність видавництва «Зелений пес»
2000 р. стартувало видавництво «Зелений пес», яке очолили Віталій та Дмитро.
Першою книжкою став роман Леоніда Кононовича «Я, зомбі».
2001 р. вийшов «Кобзар 2000» братів з ілюстраціями Владислава Єрка. «Кобзар 2000» мав непоганий відгук і перевидавався вже 5 разів.
Сьогодні видавництво «Зелений пес» видає понад 60 назв українських книжок щороку.
2007 року Капранови виступили ініціаторами Надзвичайних Зборів «Україна — зона культурного лиха». Результатом Зборів стало проголошення України зоною культурного лиха, також було висунуто ряд вимог та пропозиції до влади для покращенню ситуації.
З 2009 року Брати Капранови є кураторами культурної програми ярмарку «МЕДВІН: Книжковий світ»
21 березня 2016 року Брати Капранови презентували свій новий роман «Забудь-річка».
Політична позиція
З 24 лютого 2022 року, з початку російського вторгнення в Україну, письменники брати Капранови боролися з окупантами зі зброєю в руках у Києві в лавах полку «Азов». Дмитро та Віталій заявили, що Київ вистоїть і жодних компромісів із Росією не буде.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Брати Капранови
Нові надходження
Фонд бібліотеки було поповнено новими науковими та науково-методичними розробками викладачів коледжу:
Книги та посібники, підготовлені викладачами,
передані до бібліотеки
Атмажов С.В.
- Конспект самостійного вивчення освітніх компонент «Правила та безпека дорожнього руху», «Правила дорожнього руху», «Правила безпеки дорожнього руху». – 2023.
- Конспект лекцій з освітньої компоненти «Двигуни внутрішнього згоряння». – 2023.
Гриценко Н.Г.
- Складська навантажувальна техніка. – 2023.
- Спеціалізований рухомий склад. – 2022.
- Автоматичні засоби управління дорожнім рухом. – 2020.
- Організація автомобільних вантажних перевезень. – 2018.
- Технічна експлуатація автомобілів. – 2018.
Жуковська В.В.
- Виконання та читання складних креслеників. – 2021.
- Машинобудівельне креслення. – 2023.
- Правила нанесення розмірів на робочих кресленнях. – 2023.
- Глосарій. До навчальної дисципліни «Креслення», «Нарисна геометрія та інженерна графіка». – 2022.
Зайцева Г.П. (у співавторстві)
- Механічне оброблювання на металорізальних верстатах. – 2018.
- Технологія виробництва автомобілів і тракторів. – 2014.
Залєвська А.А.
- Автоматизація виробництва: завдання для діагностики якості знань. – 2023.
- Практикум з матеріалознавства та технології конструкційних матеріалів. – 2023.
Кочанас О.В.
- Вступ до спеціальності автомобільний транспорт. – Одеса: Атлант, 2018.
- Автоматичні коробки передач: конструкція, ремонт, технічні характеристики. – 2019.
- Основи технології ремонту автомобілів: конспект лекцій. – 2023.
- Методична розробка до публічної лекції у гуртожитку. Цикл лекцій: метри, корифеї, винахідники автомобільного транспорту. – 2023.
- Пневматичні системи та компоненти сучасних автобусів: конспект лекцій. – 2020.
- Методичні вказівки для самостійної роботи з будови автомобілів та тракторів. – 2023.
Стойкова А.О.
- Розв’язання математичних задач прикладного змісту, як засіб формування практичних компетентностей студентів І-ІІ курсів : методична розробка з математики. – 2023.
- Розв’язання рівнянь, що містять параметри: методична розробка з математики. – 2023.
Чернега Т.П.
- Словник термінів технічної механіки. – 2020.
- Глосарій з інженерно-комп’ютерної графіки. – 2021.
- Навчальний посібник з нарисної геометрії та інженерної графіки з теми: «Аксонометричні проекції». – 2020.
- Методичні рекомендації до практичної роботи з предмету «Інженерно-комп’ютерна графіка» за темою «Виконання контуру деталі із сполученням». – 2023.
Чудак С.І. ( у співавторстві)
- Українська мова: навчально-практичний посібник для студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. – 2013. Частина І.
- Українська мова: навчально-практичний посібник для студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. – 2014. Частина 2.
- Навчально-практичний посібник з української мови (за професійним спрямуванням) для студентів ІІІ курсу закладів фахової перед вищої освіти. – 2021.
Березень
ВИСТАВКИ У ЧИТАЛЬНОМУ ЗАЛІ:
200 років
від дня народження
К.Д.УШИНСЬКОГО
“Ні, я українець! “
Костянтин Ушинський
«У кожного народу своя особлива національна система виховання, своя особлива мета й особливі засоби в досягненні цієї мети.»
К.Ушинський
Видатний український педагог, правник, науковець, Костянтин Дмитрович Ушинський народився 2 березня 1824 р. в м. Тула (Російська імперія). За іншою версією – 3 березня 1823 р. в с.Богданівка Глухівського повіту на Чернігівщині.
Батько, Дмитро Григорович — дрібний поміщик з дворян, підполковник російської армії, а згодом – викладач у кадетському корпусі. Задовго до скасування кріпацтва відпустив своїх селян на волю. Якийся час служив у Тулі, потім родина переїхала до Полтави, а 1832 р. батька призначили суддею до Новгород-Сіверського (Чернігівщина). Тут мешкали у невеликій заміській садибі на березі Десни.
Мати К.Ушинського, Любов Степанівна Гусак-Капніст, походила з відомого українського шляхетського роду. Саме вона займалася вихованням і початковим навчанням сина, прищепила йому любов до читання.
210 років
від дня народження
Т.Г.ШЕВЧЕНКА
ВІДКРИТТЯ ЧИТАЛЬНОГО ЗАЛУ ПІСЛЯ РЕМОНТУ
Запрошуємо відвідати!
Лютий
До дня Гідності і Свободи.
День пам’яті Небесної сотні
Минуло 10 років від дня подій Революції Гідності, яка розпочалася у листопаді 2013 року і закінчилися перемогою Майдану 20 лютого 2014 року..
21 листопада студенти і група людей, які співчували руху за Європейське майбутнє України, пройшла мирним маршем Київськими вулицями до Майдану і Європейської площі.
Гасло їхнє було «Україна – це Європа». Вони виступили проти згортання руху до Європи.
24 листопада відбулась друга мирна акція. Люди виходили сім’ями, з дітьми, цілими колективами. Принципова позиція демонстрантів – відсутність партійних прапорів. Прапори України та Євросоюзу. Людей було настільки багато, що вони не вміщалися на Майдані і зайняли прилеглі території.
Резолюція акції – стояти до 29 листопада до завершення Вільнюського саміту Євросоюзу, на якому Україні пропонували підписати документи при асоціацію з Євросоюзом.
Початком студентського Євромайдану можна вважати 25 листопада. 2 тисячі студентів різних ВНЗ вийшли на Майдан у Києві. В ніч з 29 по 30 листопада на Майдані залишилась ночувати група приблизно 200-400 людей. Це була мирна акція. Для придушення протестів на той час у Київ прибуло 1300 силовиків з регіонів. З них 300-400 зі зброєю посунули на беззбройних студентів.
На ранок про це дізналась вся країна. «Досить терпіти свавілля влади» – під цим гаслом люди вийшли на Майдан і за дуже короткий термін майдан перетворився на маленьке містечко у місті Київ.
Ніхто не очікував, що проллється кров.
Але у лютому влада вирішила покінчити з Революцією гідності. В Київ було стягнуто силовиків з усієї України. Місто заблоковане, автобуси, машини і потяги зупиняли на кордонах міста і не пропускали людей на підтримку Майдану. 18 лютого «Беркут» і ті тушки пішли у наступ. Снайпери відкрили вогонь по беззбройним людям. Почали гинути люди. За три дні загинуло більше 100 протестувальників. Тисячі отримали поранення. Але допомога прорвала кордони і прийшла на розстріляний Майдан і стала поряд с тими, хто вже майже втратив надію. Ряди поповнилися і влада злякалася. Янукович втік і люди святкували Перемогу Майдану.
Але… Сотня загиблих…
У БІБЛІОТЕЦІ відбулися заходи до дня пам’яті Небесної сотні. О 12 годині у холі адміністративного корпусу звучала музика До дня пам’яті.
У 4 групах пройшли виховні години пам’яті.
Січень
Відзначення днів народження поетів Василя Стуса і Василя Симоненка
В холах на стендах (Тираспольська 6 та Старопортофранківська ) розміщено інформацію про поетів.
6 січня народився борець за незалежність України та поет Василь Стус
6 січня 1938 року, у селі Рахнівка Вінницької області народився український поет, громадський діяч та борець за незалежність України Василь Стус. Він був одним з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників.
Стус усе своє життя виступав за збереження та розвиток української культури. Радянська влада заборонила його творчість та замордувала у таборах за незламність духу.
Схилились осокори до води, на шум єдиний в лісі. Яр вирує, а осінь день, як повечір'я, чує. Кружляє лист в передчутті біди.
– Листопад 1962
Василь Стус виріс на Донбасі, працював вчителем. До Києва переїхав, щоб вчитися в аспірантурі. 4 вересня 1965 року, на показі стрічки “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова поет долучився до спонтанної акції протесту проти репресій радянської влади. За це його відрахували з аспірантури.
Після цього Стус став одним з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. У 1972 році його засудили за антирадянську агітацію до п’яти років в’язниці та трьох років заслання. Звільнили Стуса у 1979 році, але його погляди після цього не змінилися.
Вже через рік його знову затримали та засудили до 10 років в’язниці та п’яти років заслання. На жодному з судилищ Стус не зрадив ні друзів, ні Україну, ні своїх поглядів. Він рік просів в одиночній камері. Наприкінці серпня 1985-го в карцері Стус оголосив голодування, і за тиждень, у ніч з 3 на 4 вересня, помер.
Поховали поета на табірному цвинтарі у селі Борисово Чусовського району Пермської області. У листопаді 1989 року Стуса перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. У 1990 році Пленум Верховного суду УРСР і судова колегія по кримінальних справах Верховного Суду УРСР посмертно реабілітували поета. 26 листопада 2005 року йому посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
У поета Василя Стуса була найскладніша доля серед поетів-шістидесятників. Його життєвий шлях є надзвичайно болючим та трагічним. Творець був переконаний в тому, що українська культура повинна жити, розвиватись і процвітати. Через це він зазнавав жорстких репресій з боку радянської влади. Після чого, більшість його творів були заборонені та знищені.
Найвідомішими збірками є «Час творчості» та «Палімпсести». Там описуються його почуття, емоції та життя в тяжкі радянські часи. На жаль, до наших днів дійшли не всі твори, через те, що деякі з них було назавжди ліквідовано.
Василь Стус був учасником дисидентського руху та акції протесту у київському кінотеатрі «Україна». Сильна любов до української держави мотивувала творця боротися. Але останнє ув’язнення поета призвело до його смерті. За попередньою версією у Стуса зупинилося серце. Один з його товаришів свідомо припускав, що скоріше за все, смерть відбулася від ударів наглядачів. Саме у в’язниці, де перебував поет, було знищено більш ніж 300 його віршів. Через палку любов до рідного краю, батьківщини та творчості його доля була дуже трагічною. Але такі діячі назавжди залишаться в пам’яті українського народу як справжні борці за свободу і справедливість.
Людина флюгер. Так. Людина флюгер. підвладний вітрові, а не собі. Я знаю? Може, бог чуттями править. чуттями править, може, дика товч ще не оговтаних бажань людських. А ти живеш навпомацки — і тільки. Самопізнання — самозагасання. Триматися у власному сідлі — такі химери юності, що шкода і часу і себе і бога — теж. І вже. Вкипіла під ногами магма,й стверділа товщ і магма почувань, і прагнення стверділості — повтори. …А змучений повторами, натрудиш з’ятрілу душу. І нема тоб рятунку: прохромити твердь змертвілу І в море неспокійно увійти, щоб борсатися і, немов вітрило порожне, виповнитись шалом дня і вже покореному, поріднитись з безумством світу білого. Пливи і погинай, заблукане човенце. Як здумано життя чуттями править. Зухвало як — цуратися душі і навертати й повнитись. І вічно летіти в сонмі самопочезань. У тридцять літ ти тільки народився, аби збагнути: мертвий ти єси у мертвім світі. І нема нікого окруж. Ти тільки сам. І — мрець єси. Хіба що так: недозволенний простір живого духу кличе самосмерть подобою життя. Це — на початку. А далі вже — й убійництвом. Проте природа розправляється простіше. Бо плоть твоя сплюндрована до тебе І дух тобі спотворили давно. Поневажаю індивідуальність — справіковий набуток лихоліть. Отож — бреди назад. І скільки сили простуй назад. Бо тільки там життя — ще до народження. Із світу імітацій — вповзи у кожну з вимінених шкур. Простуй назад — в народження вертайся, де щастя глупства, смороду і тьми, І там витворюй рай. Там так і треба: людина має спати — отже й спить, белькочучи якісь слова спросоння. Земля укрилась панцирем, немов стара, давно оглухла черепаха, а ти на ній, мов кузочка мала що творить сталий світ на збіглій хвилі. Нівроку, відмолоджується смерть.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Стус_Василь_Семенович
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/6/1938-narodyvsya-poet-i-dysydent-vasyl-stus
На голос шістдесятника Василя Симоненка поспішала молодь…
Майбутній поет народився 8 січня 1935-го в селі Біївці, що розкинулося у мальовничому куточку Черкащини. Батька йому замінив дід. Хлопчина дуже любив і поважав матір – просту сільську жінку, яка мала добре серце і ніколи не сварила сина, що той замість того, аби вчити уроки, читав книжки.
Навчався в кількох школах у сусідніх селах. Дорога до них була для нього мукою, тому через багато років у новелі «Дума про діда» Симоненко так згадуватиме ці дороги: «Я ходив тоді у восьмий клас. Дев’ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги».
Маючи відмінні знання, Симоненко вступив у 1952 році до Київського університету імені Тараса Шевченка. На факультеті журналістики разом із ним навчалися хлопці, імена яких незабаром знатиме вся Україна: Юрій Мушкетик, Борис Олійник, Микола Сом, Валерій Шевчук. Уже в студентські роки захопився написанням віршів, відвідував літературну студію. Непомітно пролетіли роки навчання, кар’єру професійного журналіста Василь розпочав у обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», а пізніше працював власним кореспондентом «Робітничої газети» в Черкаській області. Тут, на берегах Дніпра, зустрів і майбутню дружину Люсю.
Писати вірші почав ще студентом. Проте за життя поета вийшла друком лише одна збірка – «Тиша і грім». Друга побачила світ тільки після його смерті. Олесь Гончар вважав Василя «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко – «поетом із Шевченкових долин». А Василь Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».
Один із найвідоміших віршів «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За змістом, духовним наповненням, це заповіт поета усьому українському народові: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину».
Саме ці знамениті слова викарбувані на пам’ятнику Симоненку в Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику А. Пашкевича, стала відомою піснею і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.
Навесні 1960 року в Києві засновано Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом із Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав Україною, як визнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Проте просвітницька діяльність не задовольняла Василя. Він прагнув роботи з конкретними, зримими результатами. Такими, які б унеможливили в майбутньому реставрацію сталінщини на рідній землі.
Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом із Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, опитали сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів. Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його ініціативою тоді ж написано і відправлено до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали. Звісно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нахабно убієнними.
Бурхлива громадська діяльність Симоненка не могла лишитись непоміченою «компетентними органами» – КДБ Української РСР. Ось запис, який молодий поет зробив у щоденнику 3 вересня 1963 року:
«Друзі мої принишкли, про них не чути і слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими… знущаються з віршів. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що у квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни»…
…Літо 1962 року: на залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звісно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення. Побачивши перед собою відомого поета, правоохоронці раптом ніби показилися – вони безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції й жорстоко побили. Через те, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття – невипадкове. Відтоді почало погіршуватися здоров’я поета.
Із весни 1963-го хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню. Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз – рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно. Помер у ніч проти 14 грудня.
Упродовж п’ятнадцяти років забороняли видання творів Василя Симоненка: підготовлене видавництвом «Молодь» «Вибране» поета «розсипали й по-живому шматували». Із неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові «Земне тяжіння» (1964 р.), збірку новел «Вино з троянд» (1965 р.), «Поезії» (1966 р.), «Лебеді материнства» (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.).
У 1995-му Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка.